СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВО-СТИМУЛЮЮЧИХ УМОВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

«Не силуйте душу людини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, прагнень, потреб».

                                                                                           В. О. Сухомлинський

Нові соціальні запити, зміни у сфері науки і виробництва вимагають від сучасної освіти пошуку нових шляхів і засобів, які допоможуть забезпечити повноцінний розвиток здібностей, потреб та інтересів учнів у всіх сферах їхньої діяльності.

У концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) підкреслюється, що освіта XXI століття — це освіта для людини, її стрижень - розвиваюча культуротворча домінанта. Гуманістичні цінності освіти зу­мовили зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно орієнтовану.

Тому актуальним є навчання і виховання особис­тості, що базується на засадах індивідуалізації, ство­рення умов для саморозвитку і самонавчання, ос­мисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей. Питання, як зберегти і розвинути унікальні мож­ливості молодшого школяра, завжди було предметом моєї уваги. Вирішення цієї проблеми неможливе без урахування психофізіологічних особливостей дитини. Це стало провідною ідеєю мого пошуку.

Свою діяльність спрямовую на створення системи сприятливо-стимулюючих умов для розвитку особис­тості молодшого школяра на уроках, у позакласній роботі, самоосвіті учнів. Залучаю батьків до навчаль­но-виховного процесу.

Першим кроком моєї роботи став аналіз Базового компонента дошкільної освіти і Державного стандар­ту початкової загальної освіти. Ці документи відзна­чаються вагомістю розвивальних та виховних аспек­тів порівняно з навчальними. Аналіз дав змогу вия­вити і використати попередній досвід дитини, зба­лансувати його з наступним, поступово ускладнити та урізноманітнити зміст і напрямки навчально-виховного процесу.

Другим кроком роботи стала діагностика психофі­зіологічних особливостей учнів. Застосування різних видів індивідуальних, навчальних, ігрових завдань, які вияскравлюють дитячу особистість, її навчальні уміння, мотивацію, витривалість, пам'ять, самоорга­нізацію, творчу натуру  допомогло:

-  скласти загальну картину щодо рівня сформованості психічних процесів учнів та окреслити інди­відуальні траєкторії розвитку;

—  визначити оптимальні шляхи подальшого роз­витку через об'єднання дітей в окремі групи за ре­зультатами визначення типології особистості в спіл­куванні;

- окреслити шляхи індивідуальної допомоги кож­ному, враховуючи рівень тривожності кожної дитини та її шкільної мотивації;

— передбачити результати своєї роботи.

Третім кроком моєї роботи було упорядкування навчального матеріалу з урахуванням сучасних досяг­нень психологічної науки для створення ситуації ус­піху на уроці:

1)формування мотивації до навчання;

2) операційний етап;

3) результативний етап.

Це дозволило мені: правильно організувати життя і навчання кожної дитини, узгодивши з її неповтор­ною індивідуальністю; забезпечити таке спілкування з дитиною на кожному етапі її розвитку і навчання, яке дасть максимальний ефект.

Формування мотивації до навчання

Мотиваційна сфера кожної дитини глибоко інди­відуальна. У кожному класі є щонайменше п'ять груп дітей з різним ставленням до навчальної діяльності. Тому слід використовувати широкий діапазон стиму­лів, щоб впливати на мотивацію кожного учня [3]. Формування мотивації залежить від певних аспектів, які впливають на створення комфортних умов для навчання кожного:

* створення просторової організації (урахування особливостей роботи ліворуких дітей);

•  створення кольорової організації (використання силуетних малюнків або зелених і жовтих барв для кращого їх сприймання і запам'ятовування);

•  створення умов для успішної навчальної діяльнос­ті (урахування прагнень до самовизначення, само­розкриття кожного учня).

Я врахувала стереотипи роботи мозку і спрямува­ла роботу на їх урівноваження. Велику увагу стала приділяти створенню умов для успішної навчальної діяльності: поєдную лінійний стиль викладання абс­трактних понять (для переважної роботи лівої півку­лі) зі створенням цілісних образів (для правої). Вико­ристовую ситуації зацікавленості, постановки проб­лемних та пізнавальних запитань. В.О.Сухомлинський закликав: "Добивайтеся того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле, щоб перед ними пос­тало питання. Якщо вам удалося цього досягти - ма­єте половину успіху. Адже запитання збуджують ба­жання знати" [4].

Створюючи кольорову організацію, пам'ятаю, що для кращого сприймання і запам'ятовування потріб­ні зелене тло і жовта крейда. У таких кольорах ство­рюю наочність із предметів. Діти правильно орієнту­ються на форму предмета, поданого у вигляді силуе­ту чи контуру, тому для розвитку уяви та миттєвого сприймання використовую силуетні малюнки [5].

Пам'ятаю про розбіжності просторової організації для право- та ліворуких дітей, тому в нашому класі існує правило: "Працюю тією рукою, якою легше". При цьому два хлопчики пишуть у зошитах однією рукою, а на дошці - іншою. Щоб дати поштовх для розвитку обох рук, використовую чернетки без гра­фічної сітки "Пиши іншою", в яких каліграфічні хви­линки здійснюються протилежною рукою. Так було вичерпано проблему ліворуких дітей у нашому класі.

Операційний етап

Сприятливо-стимулюючі умови для розвитку осо­бистості моїх учнів створюю за такими напрямками.

1)  Розподіл дітей за групами:

• за типологією особистості в спілкуванні;

• за інтересами, ярликами, номерами, персонажа­ми тощо;

• за провідним типом мислення;

2) Розробка варіативних завдань для кожної групи;

3) Виконання вправ на розвиток моторики;

4)  Розвиток усіх видів пам'яті та формування ос­новної компетентності - уміння вчитися:

• прийом добору послідовних асоціацій;

• використання технології "оживлення";

• стимулювання пізнавальної активності рухами;

• прийом графічних імпровізацій;

• використання мнемокодів для розвитку всіх ви­дів пам'яті;

• ритмізація (віршовані правила) тощо. Враховуючи відмінності учнів щодо сприйняття матеріалу цілісно або частинами, на слух чи зорово, намагаюся постійно поєднувати словесні та наочні методи здобуття інформації, індивідуальні, фрон­тальні, парні та групові форми роботи. Враховуючи схильність одних дітей до теорії, а інших — до прак­тики, обов'язково розподіляю їх на групи і даю кож­ній групі відповідні завдання (залежно від завдань уроку).

1.  Інформатори - працюють з теоретичним мате­ріалом, учаться виділяти головне, узагальнювати, ро­бити висновки.

2.  Аналітики-експерти - працюють зі знаковою інформацією, складають схеми, опорні конспекти для "Зошита-підказки".

3.  Мислителі — шукають різні варіанти вирішення проблеми, дають поштовх для дискусії.

4.  Художники — вимальовують образ понять, спи­раються на наочно-образне мислення.

5.   Фантасти — користуються прийомом "ожив­лення" тощо.

6.  Літературознавці - наводять приклади з літе­ратури.

Для подолання труднощів, пов'язаних з недостат­ньою сформованістю рухових умінь, приділяю багато уваги вправам на розвиток моторики.

1.  "Закінчи малюнок".

2.  Графічні диктанти.

3.  Гімнастика для пальців.

4.  Створення фону сторінки "Зошита з читання".

5.  Чернетка "Іншою рукою".

Особливу увагу приділяю розвитку всіх видів пам'яті. Упевнена, якщо не приділяти належної уваги основним процесам пам'яті — запам'ятовуванню, збе­ріганню, відтворюванню тощо, учні не зможуть ово­лодіти прийомами раціонального запам'ятовування.

У молодшому шкільному віці діти насамперед за­пам'ятовують матеріал, який їм дають наочно, у фор­мі реальних предметів (або їх зображень). Щоб нав­чальний матеріал було засвоєно, в учнів повинно постійно діяти уявлення, створюватися образи та їх нові комбінації.

Так я знайшла необмежені резерви дитячої пам'яті. Діти запам'ятовують не саме слово, а образ, який виникає в їхній уяві. Таке запам'ятовування на­зивається ейдетичним (з грецької ейдос — образ), а конкретно-образне запам'ятовування отримало назву ейдотехніка (ОЛурія) . Тут відсутнє насильство над дитиною - навпаки, процес оволодіння важким незнайомим матеріалом здійснюється найбільш при­родним шляхом. Така робота не пригнічує дитину, а пробуджує її творчі здібності, тому у своїй роботі я постійно звертаюся до використання певних мнемо­нічних прийомів.

Результативний етап

З метою аналізу і оцінки результативності навчан­ня, оцінки ефективності навчального процесу з пог­ляду Державних стандартів початкової освіти, аналізу успішності навчання з урахуванням особливостей уч­нів, використовую різні форми поточного контролю:

1. Привчаю дітей до самоконтролю і взаємокон­тролю:

- "Обмін зошитами" (взаємоконтроль під час ро­боти в парах);

-   "Спіймай помилку" (фронтальна робота для розвитку уваги);

—  "Ведучий радіопрограми" — запис відповіді на аудіоплівку з наступним прослуховуванням і виправ­ленням помилок.

2.  Застосовую шкалу оцінювання власних досяг­нень ("Політ до зірок", знакове або кольорове оціню­вання, "Квітник" тощо).

3.   Проводжу диференціацію методів поточного контролю: для першої групи — це розв'язання задач, письмове опитування за питаннями "закритого ти­пу", позаурочне оцінювання; для другої - усне опи­тування, запитання "відкритого типу", оцінювання на уроці.

Такий підхід до організації занять робить їх ціка­вими, продуктивними, надає кожній дитині впевне­ності у своїх силах. Це лише один із шляхів діяльнісного підходу до організації навчально-виховного процесу, що найкраще сприяє співробітництву, по­розумінню і доброзичливості, надає можливості дій­сно реалізувати основні засади особистісно орієнто­ваного навчання, зберегти здоров'я дитини.

Результативність моєї роботи простежується в то­му, що учні:

• уміють спостерігати, аналізувати, використову­вати одержану інформацію в різних ситуаціях;

• володіють елементарними прийомами запам'ято­вування;

• з великим бажанням виконують творчі роботи: складають лінгвістичні казки, створюють схеми до правил , ведуть "Зошити-підказки" тощо;

• володіють прийомом "перевтілення";

• вміють співпрацювати в групах і парах, самос­тійно організовувати свою роботу.

Така організація навчально-виховного процесу не тільки забезпечить основу особистісної системи знань, умінь, переконань, а й стане фундаментом для подальшого навчання, виховання, розвитку та само­вираження, значною мірою зумовить практичну ді­яльність у майбутньому.